В Україні з давніх-давен свято Миколая відзначають з особливим шануванням.
Але
х то він, той святий Миколай, гість з неба, на которого так чекають
діти? Легенда оповідає, що у дитинстві (а ріс Миколай у заможній
родині) горнувся хлопчик до бідних, нужденних, скривджених та голодних.
Він змалку щиро молився і просив у Господа справедливості, миру, добра,
прощення і милосердя. Вдачею був тихий, незлостивий. Він приходив на
допомогу бідним знедоленим людям у найскрутніші хвилини життя
несподівано і завжди так, аби його ніхто не бачив. Робив добро, не
чекаючи на подяку і славу. І тому його ще за життя називали „батьком
сиріт, вдів і бідних”. Після смерті батьків продав маєток і роздав
гроші бідним, а сам став священиком. Своїми молитвами зцілював недужих,
сліпих і калік. Втихомирював море, бурю, гасив пожежі, охороняв від
напастей. Був покровителем подорожніх у путі, а також усіх тварин –
диких і свійських. Всім сердцем любив дітей і кожному хотів подарувати
бодай крапельку своєї любові.
Діти напередодні свята пишуть листи до Святого Миколая, моляться до
нього. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки,
зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо
чемні діточки обов”язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні
– прутик. Цей прутик є своєрідним попередженням дитині, що час
задуматися над своєю поведінкою і виправитися. Діти дуже чекають
подарунків і вірять у прихід Святого Миколая, тому навіть пишуть до
нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або
кладуть за вікно.
В ніч на 19 грудня, до кожної дитинки приходить Святий Миколай і
кладе під подушку подарунки. У ту ніч високо-високо в небі можна
почути срібні дзвіночки – то на санчатах їде Святий Миколай.
Їдуть санчата поміж зірочками, переїжджають із хмарки на хмарку,
дзвоники ніжно дзвонять, а старий місяць весело посміхається. Він знає,
що в цю ніч всі мусять бути щасливі! Бо найбільше щастя в житті – це
робити добро!
Главная 
